Контрольные работы по праву

У результаті внутрішньої еволюції VIII – VI ст., викликаної багато в чому обставинами двох мессенських воїн, Спарта перетворилася у військовий табір, а її громадяни – у військову касту, від спаяності й однодумності якої залежало виживання держави. Ідеологія братерства й співробітництва стала основною у спартанському суспільстві, витісняючи на другий план і зовсім ставлячи під підозру як соціальні цінності так і переваги, як багатство або знатність. Остання в Спарті не заперечувалась, але явно не шанувалась як самодостатня вирішальна підстава для першості в суспільстві – самий знатний спартиат для того, щоб дістати права громадянина, повинен був успішно пройти весь покладений шлях виховання.

Спартиата робило спартиатом, як уже було відзначено вище, у першу чергу, виховання.

Відразу після народження дитина повинна була бути представлена старійшинам, що приймали її як майбутнього громадянина тільки в тому випадку якщо він був красивий, добре складений і сильний. Кволих і калічних скидали в прірву Апотеты. Поки дитині не виповниться сім років, держава довіряє його виховання родині. Точніше, мова йде тільки про «вигодовування», у якому лаконські жінки традиційно визнавалися особливо мистецькими. По досягненні семи років дитина переходила у ведення держави і починався її виховний процес, що тривав у своїй основній частині аж до досягнення двадцятилітнього віку. У двадцять років основне створення закінчувалося, однак молода людина вступала у формування дорослих чоловіків, залишаючи рідний дім і, відправлялася в казарму, у якій повинна була прожити аж до того, як їй виповниться тридцять, навіть якщо за цей час устигла обзавестись родиною.

Як і у всякому закритому суспільстві, у Спарті відбулася істотна деформація цінностей. Відступники від спартанської моделі каралися найефективнішим чином – не державним примусом, але силами суспільства, тим презирством і приниженням, якими наділяло відступника найближче його оточення. Спартиат знаходився під постійним контролем, увесь час піддавався впливу встановлених у суспільстві ідеологічних постулатів – але цей вплив йшло від самого тісного кола, від його співтоваришів на загальних трапезах (сисситіях). Це замкнуте суспільство дозволяло виховати суворе однакове поводження, стандарт соціального життя, що не допускає яких би, то ні було відступів. За словами Плутарха: “Лікург привчав співгромадян не бажати і не вміти жити окремо від інших, навпаки, вони повинні були, як бджоли, жити завжди разом, збиратися навколо свого глави і цілком належати батьківщині”.

Феноменальний успіх такого підприємства по вихованню ідеального громадянина, цілком розчиненого у своєму полісі, здавна привертав увагу філософів.

Цю нестійкість перед будь-яким зовнішнім впливом (адже мораль спартиата є винятково зовнішня йому даність) продемонстрував, імовірно, почасти для себе самого мимоволі, Плутарх, відзначивши, що спартанці були ідеальним цілим тільки до того моменту, як дотримувалася встановлена Лікургом заборона на ввіз у Спарту золота і прикрас: “При царюванні Агіда вторглись в Спарту в перший раз гроші, разом же з грішми повернулися у державу користолюбство й спрага заможності”. Спартанський світ міг існувати тільки в ізоляції. І тому причиною його катастрофи, говорячи: “Сum grano salis”, перемога в Пелопоннеській війні. Ставши гегемонами грецького світу, спартанці повинні були вийти з ізоляції, а хоч, почасти відкрившись світові, вони вже не могли зберегти в недоторканності корінні принципи устрою власного суспільства. Нездатні ні змінитися, ні повернутися до колишніх порядків у їхній незмінності, вони стали жертвами власного успіху.

Таким чином, за допомогою правових, моральних, релігійних правил і ритуалів чітко розподілялися соціальні ролі, що припускали в основному обов'язки, а не права особистості. Громадянин був невід'ємною складовою жорстко нормованої соціальної системи. На мою думку вищезазначене свідчить не так про тоталітарний режим, як про комуністичний устрій. Характерні ознаки комуністичного режиму при правлінні Лікурга вбачаються у законах, які він вів. Наприклад, “Закон про рівність”, у якому було вказано, що ніхто не мав права мати більше за іншого або бути багатше. Цим законом він хотів зрівняти права та соціальний стан усіх громадян.