Контрольные работы по праву

При цьому земля, що належала Спарті, вважалася власністю держави і була поділена на рівні ділянки — клери (або клари, як вони називалися по-дорійськи), передані в користування окремим родинам спартиатів (членів «громади рівних») без права їх відчужувати або дробити. Володіння клером було невід'ємною ознакою цивільних прав правлячої групи спартиатів. З цього приводу Х. Мітчелл сказав: “Система землеволодіння в Спарті є характерною для тоталітарного суспільства”.

Звичаї і правила, що регулювали повсякденне життя спартанців, Є. Мейер класифікував як «життєвий уклад дорійської племінної громади», із якої майже без усяких змін і виросла класична Спарта.

Економічний базис рабовласницької держави складала власність рабовласників не тільки на знаряддя й засоби виробництва, але і на працівників — рабів. Головні творці матеріальних благ — раби не мали статусу суб'єктів права, а були, як будь-які речі, об'єктом права й експлуатації. Їхня підневільна праця забезпечувалася, головним чином, позаекономічним примусом.

Основні класи рабовласницького суспільства - рабовласники й раби. Крім них існували соціальні прошарки - ремісники, дрібні хлібороби. Смороду вважалися вільними, але незаможними й експлуатувалися рабовласниками.

Землі оброблялися не самими спартиатами, зайнятими цілком військовою справою, а прикріпленими до їхніх ділянок безправними ілотами. На відміну від звичайного в древній Греції типу рабства ілоти належали не окремим приватним рабовласникам, а всьому їхньому колективові в цілому — державі. Ілоти жили зі своїми родинами на території ділянки, користувалися відомою господарською самостійністю і були зобов'язані виплачувати власникам ділянок установлений державою натуральний оброк у виді визначеної кількості сільськогосподарських продуктів, що складали приблизно половину врожаю. Власник ділянки не міг жадати від своїх ілотів постачань понад цю норму. Право розпоряджатися ілотами цілком належало державі і здійснювалося нею через особливих посадових осіб; хоча власник ділянки, до якого були прикріплені ілоти, не мав права ні продати їх, ні вбити, положення ілотів під гнітом спартанської експлуатації було надзвичайно важким, а поводження з ними — жорстоким.

Другу групу підвладного Спарті населення складали периєки — особисто вільні, але позбавлені політичних прав люди. Вони володіли (як правило, на прикордонних територіях) майном і землею, що належала їм на відміну від спартиатів, на засадах приватної власності. Частина периєків, цілком ймовірно, жила на цих територіях ще до того, як останні були завойовані Спартою, інша частина була тут спеціально оселена. У руках периєків зосереджувалися також заняття ремеслами й торгівлею, якими самі спартиати по існуючих законах займатися не могли. Утім, ремесла й торгівля в аграрній Спарті були мало розвинуті. Периєки користувалися відомим самоврядуванням у рамках спартанської держави і були зобов'язані нести військову службу. Варто мати на увазі також ізольованість і замкнутість Спарти, що знаходилася осторонь від головних центрів економічного життя Греції.

У той же час необхідність панування над поневоленими масами, забезпечення їхньої експлуатації вимагала єднання спартиатів, збереження деяких елементів родоплемінної спільності. Цьому сприяв й аграрний характер господарства Спарти, відома ізоляція території країни, замкнутої гірськими хребтами, що перешкоджало розвиткові зовнішньої торгівлі і товарно-грошових відносин. Сукупність цих обставин обумовила збереження значних елементів військової демократії у цих умовах остаточно сформувалося класове суспільство.

З метою збереження групової ідентичності й мінімізації впливу родини держава продовжувала здійснювати пильний контроль і над дорослими громадянами, які повинні були брати участь у суспільних трапезах — сисситіях, організованих за рахунок установлених щомісячних внесків спартиатів.

Оскільки земельні наділи у Спарті успадковувалися тільки старшими синами, інші могли одержати лише виморочні наділи. Якщо таких не було, вони переходили в розряд гіпомейонів (занепалих) і втрачали право брати участь у народних зборах і сисситіях. Чисельність гіпомейонів неухильно зростала, а чисельність спартиатів відповідно скорочувалася — із дев'яти до чотирьох тисяч до кінця IV ст. до н.е.

Таким чином населення Спарти по своєму складу розділялося в той час на три групи: спартанців, периєків і ілотів. Спартанці жили в самій Спарті і користувалися всіма правами громадянства свого міста-держави: вони повинні були виконувати усі вимоги закону і допускалися до всіх почесних суспільних посад. Заняття землеробством і ремеслом хоча і не було заборонено цьому станові, але не відповідало образові виховання спартанців і тому нехтувалося ними. Велика частина земель Лаконії була в їхньому розпорядженні й оброблялася для них ілотами Щоб володіти земельною ділянкою, спартанець повинний був виконувати дві вимоги: в точності додержуватися всіх правил дисципліни і надавати визначену частину доходу для сисситії — суспільного столу ячмінне борошно, вино, сир і т.п. Дичину добували полюванням у державних лісах; поверх того кожний, хто приносив жертву богам, посилав у сисситію частину жертовної тварини. Коло периєків складали теж люди вільні, але вони не були повноправними громадянами Спарти. Периэки населяли всі міста Лаконії, крім Спарти, що належала винятково спартанцям. Вони не складали політично цілої міста-держави, тому що керування у своїх містах одержували тільки зі Спарти. Периєки різних міст були незалежні один від одного, і в той же час кожний з них знаходився в залежності від Спарти. Ілоти складали сільське населення Лаконії вони були рабами тих земель, що обробляли на користь спартанців і периєків. Ілоти проживали й у містах, але міське життя не було характерно для ілотів. Вони могли мати будинок, дружину й родину, але усі інші їх права були обмежені.

Виходячи з вищевказаного, бачимо, що в Спартанській державі було суттєве обмеження прав і свобод деяких прошарків суспільства та відсутність будь-яких демократичних принципів, що говорить про її жорсткий тоталітарний режим.