Экология и природопользование
Білявський Г. О., Фурдуй Р. С. Основи екологічних знань: Підручник.—К.: Либідь, 1997.— 288 с. |
4.6. Наукова діяльність |
Ми живемо у вік науки, й цей вираз від надміру частого вживання став уже журналістським штампом. Часто повторюється також вислів про те, що в наш час наука стала безпосередньою виробничою силою. Справді, під впливом науки життя людини радикально змінилося, особливо протягом кількох останніх століть. В той же час надії наших предків на те, що наука стане для людства панацеєю від усіх бід, не справджується. Якщо проаналізувати, зокрема, скільки в процентному відношенні від усіх витрат на науку припадає на дослідження справді найважливіших, життєво необхідних для людства проблем, то стає моторошно. Адже левова частка витрат на науку поглинається військово-промисловим комплексом. Кращі вчені, краще наукове обладнання працюють над винайденням нових і вдосконаленням існуючих видів озброєнь, тобто над тим, як прискорити екологічну катастрофу. Адже саме тільки відволікання сил й ресурсів від вирішення екологічної проблеми невідворотно наближає катастрофу для всієї цивілізації. В основі всякої наукової діяльності лежить природна, обумовлена генетичне людська цікавість, намагання пізнати суть явищ, докопатись до істини. Біблія вважає, що всі біди людства почались відтоді, як наші прабатьки Адам і Єва скуштували забороненого плоду з дерева пізнання добра і зла, за що й були вигнані з раю. Цю цікавість, намагання пізнати добро і зло, пізнати суть явищ ми, таким чином, успадкували від першолюдей. Та задоволення цієї цікавості повинно мати певні обмеження.По-перше, це повинні бути обмеження морально-етичного плану. Зокрема, ніколи, ні за яких умов, незважаючи навіть на висо-когуманну, на перший погляд, мету, поставлену перед собою 14 .^17!) 210 Частина 1. НАУКА ПРО ДОВКІЛЛЯ вченим, він не повинен проводити досліджень, пов'язаних зі смертю чи каліцтвом живих людей. Жахливі приклади дослідів на живих людях нацистських «вчених» переконливо вчать цього. Донедавна медичні й біологічні дослідження ставилися на висо-коорганізованих тваринах, таких, як мавпи, собаки, кролики тощо. Сьогодні в світі дедалі ширшого розмаху набуває громадський рух за заборонення таких дослідів, які пов'язані зі стражданнями високоорганізованих тварин. Добре цю думку відобразив ще в 1916 p. видатний вчений М.К.Реріх:Хлопчіїгс жука илкрі-.'їв — Увинти ^і),-..- іїін xm'i'f. Х.'"Г^і.іІл ПТСІИЧП tif'l'.!". ІИоб 'і'і і :. ,,.'і^.і)і'і й. X.'IOn.-'UK .-.U t I'll If'IUtf. JiUiiir д:ія .-інішня. Х.'ЧГ.Ч !Г:' СПИТІ'"}: 'і U .MO.Wt" f^'1.1 і'/';' ^:ібП'і ' ^ .'•' :,^-J-'1.'' .'s" . !'•: , I'''1.1 'II I. II I : ',1> .'•: Сьогодні, як ніколи, моральність вчених повинна бути високою, бездоганною. Це особлива форма моральності, коли людина повинна відчувати причетність до долі всього людства. Вчений повинен уміти розраховувати наслідки своєї роботи, її можливий вплив на подальший розвиток подій у світі. На жаль, не всі вчені мають в собі цей «внутрішній світлофор», який повинен вмикати червоне світло перед явно неморальним, потенційно небезпечним науковим дослідженням. Відомо, наприклад, що Енріко Фермі, один з творців атомної бомби, на запитання, як суміщається робота над нею з совістю, відповів: «До чого тут совість? Це просто хороша фізика!» Після Хіросіми, як пише американський вчений А. Маклейш, стало очевидно, що наука служить не людству, а істині — своїй 211 4. Екологічна характеристика людської діяльності
власній істині, і що закон науки — це не закон добра, тобто того, що люди розуміють під словом «добро» — моралі, порядності, людяності,— а закон можливого: «Те, що можливо пізнати, наука повинна пізнати. Те, що можливе для техніки, техніка зробить». Прозріння до людей інколи приходить надто пізно. Відомо, що американський льотчик, що скинув атомну бомбу на Хіросіму, після того, як побачив, що він зробив, побачив зблизька цю пекельну радіоактивну пустелю й обгорілих дітей, що конали в госпіталях, пережив такий психологічний шок, що невдовзі кинув службу в авіації і врешті-решт пішов у монастир... Показовою в цьому відношенні є й доля видатного радянського вченого, «батька водневої бомби» А. Д. Сахарова. Нещодавно опубліковано уривки з його щоденника п'ятдесятих років, коли він захоплено працював над створенням і випробуванням водневої бомби. У записах є все, що завгодно: безсонні ночі вченого, що б'ється над вирішенням чергової технічної проблеми, роздратування перешкодами, що постійно виникають і заважають досягти бажаних результатів, радість, коли під час випробування бомби все пішло так, як він чекав («навіть краще!»), і т. п. Нема лише одного: докорів совісті, роздумів людини, яка випускає пекельного джина з пляшки, моральної оцінки учиненого. Прозріння прийшло до А. Д. Сахарова пізніше, коли він, нарешті, зрозумів, в чиї руки він передав свій диявольський винахід. Лише тоді академік, обласканий радянською системою, став на шлях боротьби з нею й продовжував цю подвижницьку діяльність до кінця своїх днів. Про моральну відповідальність вченого за потенційно небезпечне відкриття мова йшла дуже давно. Так, один китайський алхімік писав тисячу років тому: «Було б найстрашнішим гріхом відкрити воїнам таємницю твого мистецтва! Стережись! Нехай навіть мурашка не пробереться туди, де ти працюєш». А великий вчений Леонардо да Вінчі (1452—1519) писав в одному зі своїх манускриптів: «Як і чому я не пишу про свій спосіб залишатись під водою стільки часу, скільки можна залишатись без їжі. Цього я не обнародую через злих людей, які цей спосіб використали б для убивства на дні моря, проламуючи дно кораблів і топлячи їх разом з людьми, що на них знаходяться».Парадокс людського розуму полягає в тому, що майже кожне велике відкриття науки, задумане з самими кращими намірами, починало використовуватись зовсім не так, як того хотів автор відкриття. Як справедливо каже народне прислів'я, «добрими намірами дорога до пекла вимощена». За прикладами, як кажуть, Далеко ходити не треба. Розвиток хімії дав у руки вчених засоби 14* 212 Частина 1. НАУКА ПРО ДОВКІЛЛЯ отримання нових речовин: фарб, пластмас, синтетичних тканин, добрив і... отруйних газів для війни. Мікробіологія допомогла встановити збудників хвороб, що косили людей тисячами, розробити методи боротьби з цими збудниками, а також... методи вирощування нових, ще більш небезпечних мікробів для війни. Проникнення в глибинні таємниці будови матерії, розщеплення атомного ядра привело до створення атомної бомби. Прикладів безліч. Кожний вчений повинен мати на увазі таку можливість і навіть знайти мужність «закрити» небезпечний винахід, якщо час для його мирного використання ще не настав, а натомість е велика вірогідність застосування винаходу на зло людям. Друге велике обмеження, що стоїть перед кожним вченим, полягає в тому, що всі наукові відкриття можуть мати, крім ефекту, на який розраховував вчений, ще й інші, часто зовсім несподівані й віддалені в часі. Тому запровадженню кожного винаходу, кожного відкриття повинен передувати ретельний екологічний аналіз, розрахунок всіх, навіть найменш імовірних сторонніх ефектів. Прикладом може бути відкриття й розробка методів генної інженерії, що вважається одним з найвидатніших відкриттів біологічної науки останнього часу. Цей метод дав у руки генетиків, селекціонерів, мікробіологів майже фантастичні можливості. Стало можливим, наприклад, отримувати такі гібриди рослин і тварин, які ніякими іншими методами створити було неможливо, виводити сорти культурних рослин із фантастичними можливостями, навіть вживляти в генетичний апарат рослин відрізки генів тварин і навпаки тощо. Але ж випадкове потрапляння в біосферу (скажімо, за рахунок аварії в лабораторії) нових штамів мікроорганізмів з перебудованим генетичним апаратом може мати абсолютно непередбачувані й навіть катастрофічні наслідки, коли, наприклад, може спалахнути хвороба, перед якою організми рослин, тварин чи людей будуть беззахисні. З огляду на таку потенційну небезпеку генної інженерії серед генетиків певний час існувало переконання про необхідність заборони користуватись цими методами. Як справедливо зауважив ще 2 500 років тому китайський мудрець Конфуцій: «Хто не дивиться вдалину, той не помітить біди поруч».Нові наукові розробки в природничих науках пов'язані з усе більшими об'ємами речовин, енергії, що збільшує ризик аварій, несподіваних, побічних ефектів тощо. Є дані, наприклад, що сильні збурення в магнітосфері Землі, поява над м. Петрозаводськ (в 1987 p.) світних плазмових куль та інші несподівані явища стались безпосередньо після проведення в цьому районі великомасштабного геофізичного експерименту, коли в земну кору спря- 213 4. Екологічна характеристика людської діяльності
мовувались короткочасні імпульсні розряди електричного струму напругою в сотні мільйонів вольт. Для проведення деяких сучасних досліджень вченим вже стає «тісно» на Землі. Так, розробка нових установок для радіоастрономічних досліджень вимагає винесення однієї з пари антен в Космос, оскільки на Землі вони вже надто «близько» будуть розташовані (діаметра земної кулі для цього виявляється замало). Новітні наукові дослідження потребують все більших коштів. Наприклад, пілотований політ на Марс, проведення якого планується на початок XXI ст., обійдеться щонайменше в 100 млрд доларів США. Тому проведення таких експериментів набуває міжнародного характеру — одній державі, якою б багатою і розвиненою вона б не була, це стає вже не під силу. Великий німецький філософ Іммануїл Кант висловився колись, що він знає лише два чуда в світі: зоряне небо над головою і внутрішній світ людини. Дослідження цього другого чуда, дослідження феномена людини, її психічного світу, таємниць мозку, таємниць духовного життя сьогодні виходить на чільне місце. Дехто з учених прогнозує, що ці дослідження будуть переважати над усіма іншими в новому тисячолітті, що настає.У колишньому СРСР вироблялась майже третина світової наукової продукції, але лише 40 % цих розробок впроваджувалось у виробництво. Протягом останніх десятиліть значно знизився престиж наукової праці. Грандіозна показуха, яка стала невід'ємною складовою нашого життя, мілітаризація всього народногосподарського комплексу, така ж масштабна, як і безглузда, безпосередньо вплинула на науку. Близько 90 % молодих науковців незадоволені змістом і оцінкою своєї праці. Це викликало «відплив інтелекту» за кордони України, в підприємства і структури, які не мають нічого спільного з науковою працею. А між тим саме фундаментальні дослідження визначають перспективи розвитку науки й техніки на 10—20 років уперед і є основою науково-технічного прогресу. |
Релевантная научная информация:
- Білявський Г. О., Фурдуй Р. С. Основи екологічних знань: Підручник.—К.: Либідь, 1997.— 288 с. - Экология и природопользование
- 4.6. Наукова діяльність - Экология и природопользование
- ВСТУП - Экология и природопользование
- 1.1. Джерела екологічної загрози - Экология и природопользование
- 1.3. Надзвичайні екологічні ситуації - Экология и природопользование
- 2.1. Структура, предмет, завдання й методи науки про довкілля - Экология и природопользование
- 2.9. Правові основи природокористування - Экология и природопользование
- 3.5. Біосфера - Экология и природопользование
- 4.1. Енергетика - Экология и природопользование
- 4.5. Військова справа - Экология и природопользование
- 5.1. Міжнародні екологічні організації, угоди - Экология и природопользование
- 1.3. Головні причини й джерела розвитку екологічної кризи - Экология и природопользование
- 5. ПЕРСПЕКТИВИ ЕКОЛОГІЧНОГО СТАНУ ПРІОРИТЕТИ ЕКОЛОГІЧНОЇ ПОЛІТИКИ ДЕРЖАВИ - Экология и природопользование
- § 5. Основні вимоги до мовлення - Деловой язык
- § 4. Резюме - Деловой язык
- § 10. Трудова книжка - Деловой язык
- § 1. Класифікація листів - Деловой язык
- § 6. Лексика. Синонімічне багатство української мови. - Деловой язык
- § 29. Звіт - Деловой язык
- § 31. Розділові знаки при вставних словах, словосполученнях, реченнях і вставлених компонентах - Деловой язык