<<
>>

1. Ведичська традиція - джерело індійської філософії

Традиційно в історії індійської філософії виділяють кілька періодів. Це Ведичний період (1500-600 роки до н. е.), що охоплює епоху розселення індоарійських племен і поширення їх культури. Сюди належить і виникнення Вед, Брахманів і Упанішад. Другий період -Епічний (600-200 роки до н. е.) - створення філософських систем, названих «даршан». Третій період - створення сутр, канонічних творів, що викладали суть того чи іншого філософського вчення (починається з осмислення текстів Упанішад). Лаконічність сутр породила велику коментуючу літературу бхаш'я,.

що тлумачила ідеї основоположників філософських систем. Бхаш'ї - форма розвитку індійської філософії аж до XIX ст. Четвертий період - реформування класичної філософії Індії (XIX ст.). Сформульовані тоді ідеї створили теоретичні передумови сучасної індійської філософії.

              Один з пам'ятників теоретичної думки Індії - веди (веди буквально - знання)  складені мудрецями приблизно в середині І тисячоліття до н. е. Чотири збірники вед (Самхіти) містять гімни (мантри або сукти) і звертання до богів, давні міфи і перекази, правила молитов і жертвопринесень. У ведах відображені і перші філософські елементи пізнання природи і місця людини в навколишньому світі і природі.

Найдавніша з ведичної літератури «Рігведа» - веда гімнів - має найбільший філософський інтерес. Збірники «Самаведа» (веда мелодій), «Яджурведа» (веда жертвопринесень) і «Атхорваведа» (веда заклинань) містять в основному гімни Рігведи, розташовані у той чи інший спосіб, зручний для їх виконання під час жертвопринесень. У Рігведі, наприклад, є більше тисячі гімнів. Самаведа має 1549 гімнів, 75 з яких нові, а інші зустрічаються у Рігведі. Більшість гімнів Яд-журведи і Атхарваведи також запозичені в Рігведі.

Пізніше Самхітів виникають брахмани. Брахмани - це коментарі до вед, складені жерцями-брахманами. У кожної з вед свої брахмани, що містять керівництво та опис ведійських обрядів, жертвопринесень, перекази про богів, епічних героїв, царів та ін. Найвідоміші брахмани - Шатападха, Гопадха, Айтарея. Останнім літературним твором ведійського періоду є Упанішади - завершення вед (ведан-та). Термін веданта пізніше мав широкий зміст і означав ідеї упанішад системи веданти. Упанішади, по суті, це відображення найвід-вертішої таємниці вед, свого роду філософія вед, «Старий заповіт» індійської теоретичної думки. Термін Упанішад означає «те, що наближає людину до учителя» (або до Бога). На відміну від звичайних молитов і гімнів, доктрини Упанішад відомі лише таємничістю, їх таємний зміст гуру розкривали відібраним учням. У деяких випадках Упанішади називалися також Аран'яками - лісовими трактатами. Це значення Упанішад зумовлене самою організацією релігійного життя, продиктованою брахманізмом.

Для вивільнення від земних пристрастей і оволодіння істинним знанням людина мала пройти чотири сходинки життя: період релігійного учнівства (брахмачар'я), життя домогосподаря (гархас-т'я), самітництво (ванпрастха) і аскетизм (санн'яспі). Хлопчик приходить у дім до учителя, де освоює першу сходинку релігійного життя і здобуває знання. У дитинстві вивчаються Самхіти. У юнацтві - одружується і стає сім'янином. Щоб як слід виконувати ритуали, що необхідно робити господарю дому, сім'янин має вивчити брахмани. Виховавши дітей, сім'янин, господар поступово відходить від мирських справ і, усамітнившись у лісах, веде життя одинака.

У роздумах про зміст буття людина вивчає Упанішади і готується до стадії аскетизму. Аскетичне життя передбачає самообмеження тілесних і розумових можливостей. Аскет повинен жити милостиня-ми, голову має постійно голити, одяг дозволялося носити лише жовтий. Право на проходження усіх чотирьох стадій релігійного життя мали касти обраних - брахмани і кшатрії - двічі народжені.

Звичайно, кожному періоду життя людини призначалася певна священна книга, і кульмінаційним моментом на шляху досягнення духовної зрілості ставало вивчення Упанішад - ведопатшади, таємниці вед. В індійській релігійно-філософській традиції Самхіти, Брахмани та Упанішади розглядалися як тлумачення божественного одкровення і пізніше об'єднані спільною назвою веди. Веди, у широкому розумінні, є винятковим джерелом натхнення всього дальшого розвитку філософської думки Індії. Ідеями вед у тій чи іншій формі просякнуті всі без винятку системи індійської філософії.

Важлива роль вед виявлялася, насамперед, у самому принципі класифікації філософсь ких систем. Ті системи думки, які визнавали авторитет вед, названі астиками (ортодоксальні, брахманічні), а ті, які їх відкидали, огонастикою (неортодоксальні). До ортодоксальних належать системи: міманса, веданта, санкх'я, н'яя і вайшешика. До неортодоксальних - переважно чарвака-локаяти, буддизм і джайнізм. Серед ортодоксальних шкіл безпосередньо продовжують традиції вед системи міманса і веданта, що ґрунтуються безпосередньо на текстах вед. Причому міманса розвиває ритуальний аспект вед, а веданта - спекулятивний. Для систем санкх'я, йога, н'яя і вайшешика веди служать лише передумовою обґрунтування досвіду (досвіду свідомості) як власного ґрунту філософських систем. Незалежно від того, прийнята чи відкинута позиція вед тією чи іншою філософською системою, сама проблематика, що в них порушується, визначила загальні контури індійської філософії. Центром тяжіння виступають чотири головних питання, що є джерелом філософського натхнення вед: що таке круговорот буття (сансара)? Які причини сансари? Що розуміється під звільненням? Як досягти звільнення? В Упанішадах питання набули більш розгорнутого трактування: визначені основні поняття, що стали надбанням індійської філософії. Формуються поняття Ішвара (Творець, Атман), Пуруша (Душа, особистість), Сат (Буття). Усі розглядаються як різні назви єдиної реальності, Бога, Абсолюту, тобто брахмана. У «Тайтар'я упанішади» говориться: «Особливо намагайся пізнати того, з кого народжуються живі істоти і до якого повертаються, в кого входять при загибелі, до -брахман». У «Пуруші-сукті», відомому гімні Рігвед, така всепроника-юча реальність світу називається Пурушею, а в «Айтарейя упанішади» - Атманом.

Брахман і все, що з ним зв'язане, оголошується Упанішадами незбагненним в рамках буденного досвіду. Лише той, хто може зануритися у найглибші таємниці свого Я, здатний усвідомити свою тотожність з брахманом і таким шляхом осягнути його. Пізнання безкінечної суті у собі самому - головна умова припинення ланцюга перероджень - сансари, з якою людину зв'язує карма - закон її індивідуального буття. Це звільнення - мукті - не означає смерть або порожнечу, а лише злиття з брахманом і розчинення в ньому. Тотожність людини з брахманом називають Пурушею - Свободою, Блаженством, Безсмертям або Вищою реальністю.

Світогляд упанішад з їх атмосферою розумової витонченості тривалий період не поширювався серед мас, а визнавався для невеликої групи обраних, здатних зрозуміти ідеї. Відокремлення такого прошарку інтелектуалів у стародавньоіндійському суспільстві зв'язується в індійській філософії із самостійним розвитком філософської думки.

<< | >>
Источник: АНДРУЩЕНКО В. П., ВОЛОВИЧ В. І. та ін.. ФІЛОСОФІЯ 2000. 2000

Еще по теме 1. Ведичська традиція - джерело індійської філософії:

  1. 1. Джерела та національні особливості філософій України
  2. 3. Джерела та рушійні сили суспільного розвитку
  3. 1. Джерела філософської концепції розвитку
  4. Глава 12. РОЗВИТОК ФІЛОСОФІЇ В УКРАЇНІ
  5. 1. Основні риси та напрямки філософії сучасного Заходу
  6. Розділ перший РІЗНОМАНІТНІСТЬ  ТИПІВ   ФІЛОСОФІЇ: ГЕНЕЗА  І  СУЧАСНІСТЬ
  7. 3. Предмет та особливості філософії
  8. 8. Ренесанс класичної філософії Індії
  9. Проблеми та засоби пізнання філософії
  10. 3. Розвиток філософії Арабського Сходу (ХІХ - початок ХХ ст.)
  11. 2. Розвиток філософії в Туреччині в ХІХ-ХХ ст.ст.
  12. 1. Становлення філософії в стародавньому Китаї
  13. 3. Розвиток філософії в епоху Токугава
  14. 2. Проблема особистості в сучасній філософії
  15. 2. Проблеми людини, суспільства в філософії марксизму