<<
>>

2. Природа та суспільство

Суспільство, як філософське і наукове поняття, - явище досить пізнього періоду. Філософсько-теоретичний аналіз суспільства передбачає введення ряду категорій, що відіграють важливу роль у пізнанні соціальних процесів.

На жаль, в дослідженнях суспільства не використовуються точні технічні прибори. При аналізі соціуму їх замінює сила абстракції. Відтворюючи за допомогою абстракції іде-ологізировану модель суспільства, філософи спираються на метод сходження від абстрактного до конкретного, де йде рух від загальних понять до більш конкретних.

Характерна особливість науково-теоретичного аналізу полягає в тому, що основою досліджень є певна ідеалізована модель. В основі формування ідеальної моделі суспільства є деякі вихідні принципи. Реальне суспільство та його модель не є тотожними. Справа у тому, що ідеалізована модель суспільства не повністю співпадає з реальною історією і реальним суспільством. Теоретичний аналіз суспільства передбачає розгляд його як цілісного організму. Суспільство розуміється як продукт цілеспрямованої розумове організованої діяльності великих спільностей людей, об'єднаних не на основі спільності, а на основі загальних інтересів і угод. Суспільство є структурний або генетичний тип (рід, вид, сім'я) спілкування, що одночасно є і історичною цілісністю та також відносно самостійний елемент більшої цілісності.

Трудове ставлення до природи, що створило ще з перших кроків історії людства природно-трудовий ритм життя (стародавні сільськогосподарські календарі), пройшло досить тривалий історичний шлях, щоб сформуватися в особисту структуру людських відносин - суспільство. Космос, поліс, імперія - поняття, що визначають єдність людей, їх особистий світ відносин, в якому жити. Тоді праця не мала значення специфічно-людського ставлення до природи. Праця - доля рабів, варварів, праця - мирське, тлінне заняття.

Вперше про ідеал трудового життя у Європі згадали у кінці Середньовіччя (кінець XIV - початок XV ст.).

Реабілітація праці і вклю-. чення її до системи людських відносин саме і підготували формування поняття суспільства - друга природа, де праця обумовлений елемент, гідний виправдання гріховної природи людини. Праця перетворила природу у суспільство - особливу систему законів людського життя, відповідних перетворень природи. Наслідки науково-технічного прогресу згодом поставили проблему руйнівної діяльності людей відносно природи, а також і до природи самої людини. У XX ст. загострились екологічні проблеми, що охопили руйнування природного середовища, Де живе людина, поставили людство перед фактом чисто цивілізаційних захворювань, зокрема ядерної катастрофи. Сучасне суспільство зустрілось з проблемою психічного здоров'я людини, її здатності адекватно реагувати на прискорення ритму життя, інформаційні перевантаження, на швидку зміну нормативних орієнтацій. Психологічна втома, моральна індиферентність, наростання маніакальних синдромів -симптоми, ознаки зіткнення природи і суспільної природи людини. Людина вимушена шукати всілякі компроміси, створювати зони комфортності людської психіки - психоаналітичні служби, релігійні общини тощо. Однією з компромісних форм нейтралізації суспільної природи людини у філософії XX ст. стало поняття культури.

Поняття культура відверто і наполегливо увійшло у західноєвропейське мислення

з концепцією Освальда Шпенглера про сучасне становище в сфері культури. У своїй відомій праці «Занепад Європи» Освальд Шпен-глер писав, що «замість безрадісної картини лінеарної всесвітньої історії, підтримувати яку можна лише закриваючи очі на переважаючу купу фактів, бачу справжній спектакль багатьох потужних культур, з першостворюваною силою розквітаючих з лону материнського ландшафту, до якого кожна з них суворо прив'язана всім ходом свого існування... Є розквітаючі і старіючі культури, народи, мови, істини, боги, ландшафти, як є молоді і старі дуби і пні, квіти, гілки і листя, але нема ніякого старіючого людства.

Кожна культура має свої нові можливості відображення, які виникають, дозрівають, в'я-. нуть і ніколи не повторюються... Ці культури живі істоти вищого рангу. Подібні до рослин і тварин вони належать до живої природи Гете, а не до мертвої природи Ньютона». Світ як історія Освальда Шпенглера - це світ живих організмів - культур, зміна яких подібна до зміни поколінь, багатогранність яких подібна до багатогранності людської. Культура - просто особлива форма природи, так само як види й форми вичерпують себе в природі, вмирають і народжуються нові культури. Суспільство, як особливий тип культури Європи, потрапляє у Шпенглера під фаустовський початок, зв'язаний ним із фізичним (природно науковим) догматом сили, що розкриває догматичний характер всього західного природознавства періоду Ньютона. Фаустовська культура - це культура волі, культура «Я» і все, що пов'язане з його самовдосконаленням. Для Освальда Шпенглера, по суті, це доля кожної культури, що зупиняється, подібно до Фауста, на порозі, що відокремлює її від власного життя. Цивілізації - завершення. Цивілізації йдуть за становленням як те, що стало життям, як смерть за розвитком, як скам'яніння за селом і душевним дитинством, як розумова старість і кам'яне, окаменяюче світове місто. Цивілізації - кінець без права на оскарження, але вони ж в силу внутрішньої необхідності завжди виявляються реальністю. Грецька душа та римський інтелект - ось що це таке.

Перехід від культури до цивілізації відбувається на Заході в XIX ст. Тут, підкреслював Освальд Шпенглер, сукупний ландшафт культури спускається до рангу провінцій, тільки і зайнятих тим, що живити світові міста залишками своєї вищої людяності. Підхід до природи з позицій цивілізації тут може протиставлятися культурному підходу. І хоч загальна схема світової історії Освальда Шпенглера неодноразово піддавалася сумнівам, його розуміння культури і цивілізації, просякнуті європейським мисленням, стали гідними результатами грандіозної шпенглеровської системи. А розгляд культури як аналога і органічного продовження природи дозволив вслід за Шпенгле-ром ще раз згадати висловлювання Гете: «Очевидно в житті справа йде про життя, а не про який-небудь його результат».

Природа не може бути пізнана як результат. Про гетевське ставлення до природи згадував і Людвіг Фейербах, не раз цитуючи гетевські слова: «Тільки всі люди в сукупності пізнають природу, тільки всі люди в сукупності люблять людське». Інакше, підхід до природи з позицій культури, яку Шпенглер називав ще і моделлю історії, не допускає скінченності природи, зведення її до готового результату, застиглої в минулому необхідності, в противагу вільним історичним можливостям майбутнього. Якщо продовжується історія людства і на зміну одній культурі може прийти культура інша, означає що не скінчена і історія природи, в тому числі і «природи людини». Якісна багатогранність культурних форм, їх «випадково-необхідний» характер, обумовлений прив'язаністю Освальда Шпенглера до ландшафту, виявляється втіленням безкінечних можливостей природи.

Поняття культури дозволяє сформуватися новому теоретичному погляду на природу. Одним із свідчень правомірності такого підходу у філософії може бути названа тенденція постмодерну, що намітилась в науці, основні орієнтири якої відпрацьовані в ході культурологічних досліджень. Зміна моделі наукового знання, відмова від лінійної необхідності і констант абсолютів наукового мислення - крок на шляху до нового розуміння природи, розуміння, яке не боїться випадковості і багатогранності, унікальності та самобутності природних форм.

<< | >>
Источник: АНДРУЩЕНКО В. П., ВОЛОВИЧ В. І. та ін.. ФІЛОСОФІЯ 2000. 2000

Еще по теме 2. Природа та суспільство:

  1. Глава 2. СУСПІЛЬСТВО
  2. 4. Наука і суспільство
  3. 2. Духовне життя суспільства
  4. 2. Проблеми людини, суспільства в філософії марксизму
  5. 1. Суспільство - система об'єктивної реальності
  6. 3. Правова держава. Громадянське суспільство
  7. 2. Структура, функції та типи політичної системи суспільства
  8. 1. Філософська думка в епоху раннього феодального суспільства
  9. § 74. Причина невозможности догматически трактовать понятие техники природы — необъяснимость целей природы
  10. § 81. О присоединении механизма к телеологическому принципу в объяснении цели природы как продукта природы
  11. XIII. МОЖЕТ ЛИ ПРИРОДА ДУШИ ПОМОЧЬ НАМ ПОСТИЧЬ ПРИРОДУ БОГА?
  12. § 30. Дедукция эстетических суждений о предметах природы должна иметь в виду не то, что мы называем в природе возвышенным, а только прекрасное
  13. 3. Людина та природа
  14. Назад к природе
  15. 4. О ПРИРОДЕ —
  16. 1. Природа: поняття, суть
  17. 1. Природа цінностей
  18. О ВОЛЕ В ПРИРОДЕ
  19. О ФЕНОМЕНАХ ПРИРОДЫ